Попередня лекція

Лекція 07. Відображення зображення. Векторні формати. Заміна файлів.

Відображення, збереження та обробка зображення.

Для того щоб здійснювати певні операції з зображенням, ми маємо його бачити. Побачивши, ми можемо редагувати його виходячи із власних уявлень про те, що треба змінити в побаченому. Але, в реальному житті існує величезна різниця між тим, як ваше зображення зберігається, обробляється та показується вам.
Ось спроба показати відміннсть між 8 та 10 бітами, але це фейк, бо зображення 8-бітне.

Може частину його взяли з 10-бітного. Але навіть як би воно було 10-бітне, ви б всеодно нічого не побачили, бо маєте 8-бітні монітори.
Один з цих нюансів ми вже обговорювали на попередніх парах. Ось градієнт у 8-бітах, тобто 256 градацій чорно-білого. 

Він так записаний у файлі, з компресією без втрат,  і має виглядати рівним, без «стрибків» та «сходинок».  Але на тих моніторах (планшетах, телефонах) де, скоріше за все, не реалізована якісна рівномірна передача кольору, ви бачите або «стрибки», або взагалі не чорно-біле зображення, а з елементами кольору.
Отже, майже завжди, те, що записано у вашому файлі, буде відрізнятися від того, що ви побачите на екрані. Під час електронного монтажу важливо щоб ця відмінність або не була критичною, або ви чітко усвідомлювали її характер, щоб мати змогу обробляти відео з урахуванням цих відмінностей.

Найпоширеніші ситуації в яких виникають такі відмінності.
Ситуація:Неправильне відображення кольору

Проблема: Неможливо відкоригувати колір; важко монтувати, бо змінюється сприйняття сцени. Можливі шляхи вирішення: Для корекції кольору — тільки використання професійних моніторів, бажано, з калібровкою, бо їх характеристики також із часом погіршуються. Для монтажу — налаштувати свій монітор максимально близько до необхідного за зразком, або створити окремі версії файлів, з корекцією яка на вашому моніторі буде виглядати правильно, потім в остаточному проекті замінити файли на оригінали.
Ситуація:Неправильне відображення яркості

Проблема: Зображення виглядає занадто темним або світлим, або темні чи світлі зони випадають із відображуваного діапазону . Можливі шляхи вирішення: Аналогічно попередній ситуації.
Ситуація:Масштабування відео

Проблема: Сучасне відео, як правило має 1920х1080, або 1280х720 точок. Більшість сучасних монітор — це матриця яка має як правило 1920х1080 або 1366×768 точок. Отже майже завжди відео має бути масштабоване, і не завжди якісно, тому робити операції з точками в  такому відео складно. Можливі шляхи вирішення: Якщо монтажна програма дозволяє масштабувати відео, складні роботи робити у масштабі 100%, або, якщо це замало, то збільшувати у кратну кількість разів, 200, 400, 800 і т.д.
Ситуація:Відео з ефектами

Проблема: Як правило, трапляється з телевізорами, але можлива і з дорогими моніторами. В них реалізовані функції по «покращенню кольору», «очищенню зображення від шумів та артифактів компресії», «покращенню руху (за рахунок збільшення кадрів на секунду)» Можливі шляхи вирішення: Відключити ці функції. Буває що в телевізорах це не можливо.
Ситуація:Робота у приміщенні з нестандартним освітленням.
Проблема: Якщо в приміщенні є світло різної температури, наприклад вікно та жовті лампи, то мозок буде корегувати сприйняття кольору, і в іншому освітленні воно буде іншим. Особливий прилад — коли світло сонця б’є в монітор. Крайній випадок — глянцеві монітори ноутбуків. Можливі шляхи вирішення: Забезпечити нормальне освітлення, розсіяне, однієї температури. Крайній варіант, почекати п’ять хвилин з заплющеними очима, потім дивитись на монітор накрившись чорною товстою тканиною. Так часто роблять на зйомках, щоб зрозуміти реальне кольорове рішення сцени.
Ситуація:Обробка файлів з запасом по бітах.

Проблема: Якщо у вашому файлі 10, 12, або 16 бітів на канал, побачити все це багатство ви не зможете, навіть якщо купите 10-бітнйи телевізор, то ваші очі не сприймуть стільки відтінків. Можливі шляхи вирішення: Це запас під корекцію кольору, не намагайтесь «побачити» його у повному об’ємі.
Ситуація:Неправильна розпаковка відео.
Проблема: Як ми вже говорили, на монітор зображення потрапляє після проходження декодера, який робить декомпресію. Буває, що на якомусь приладі цей декодер виконує свою функцію неякісно. Адже це програма, яку хтось встановив, він міг встановити не фірмовий засіб, а щось універсальне, що в принципі працює, але з нюансами. Можливі шляхи вирішення: Користуватись правильними декодерами, або програмами які декодують самостійно.
Ситуація:Нерастрові формати.

Проблема: Є файли в яких зберігається не растр з інформацією про кожну точку, а інформація про зображення. Наприклад текст з вказанням шрифту, яким його треба відобразити. Якщо у програми яка формує зображення відсутній відповідний шрифт, зображення не буде відповідним. Можливі шляхи вирішення: При використанні нерастрових файлів дбати про те щоб все необхідне для їх відображення було з ними.


Особлива проблема виникає при обробці 10,12,16 бітних зображень фільтрами які працюють тільки у 8 бітах. При цьому запас пошкоджується без можливості відновлення. Деякі програми поділяють фільтри на 8-бітні та 16-бітні, деякі перемикаються у різні режими роботи.
Для роботи з такою графікою існує багато програм, проте усі вони спираються на одну теорію. Окремі терміни у різних програмах можуть відрізнятися, проте розуміння теорії дасть можливість зрозуміти принцип роботи кожної програми.

Векторні формати.

Точка як вектор і як растр.

Згадаємо що растрова графіка — це матриця з точками, кожна з яких несе в собі значення каналів. 

Векторна графіка — несе інформацію про координати вершин фігур, їх сторони, та стилі відображення. 

Криві Без’є — різновид векторної графіки.
Розглянемо два приклади зображення точки. 

На першому малюнку ми бачимо растрову точку. Такий висновок можна зробити через її прямокутні краї. Адже ця точка, це найдрібніша одиниця матриці, з якої складається зображення. Теоретично можна створити векторну точку, і застосувати до неї стиль, який зробить її прямокутною, проте це вже не буде проста точка.
На другому зображенні ми бачимо векторну точку, вона як правило, відображується округлою. форми, скільки ми б її не збільшували чи не зменшували.
В растровому зображенні, позиція кожної точки в матриці завжди фіксована, і усі маніпуляції над зображенням, не зміщують її позиції, а лише міняють значення каналів.

Векторне зображення безмежне, точніше обмежено лише максимальним значенням координати, а воно дуже велике. Точка має свої координати, і може рухатись куди завгодно. Векторні зображення завжди мають у своїй основі точки, які поєднуються за допомогою кривих.

Тому векторні зображення можна збільшувати скільки завгодно без втрати якості.

Пам’ятаємо, що ми бачимо їх на матричному моніторі, отже при кожному збільшенні вони перемальовуються з повною чіткістю.
При збільшенні ж растрового зображення, ми бачимо збільшеними точки з яких воно формується.
Прикладом для розуміння може послужити будь-яке сузір’я — це найдавніший приклад застосування векторної графіки.

Пряма як вектор і як растр.

Пряма, що проведена на растровому зображенні, складається з багатьох точок. Фактично, вона «накриває» собою усі точки по яким проходить. 

Тобто точки в растровому зображенні існують завжди, і та чи інша фігура може їх займати, а може не займати. І взагалі поняття фігури у растрі образне, фігурою є те, що вбачається нам як фігура.
У векторі фігура це спеціальний об’єкт, зокрема пряма у векторі складається з усього з двох точок.  Завжди. 

Фактично, будь-яка пряма у векторі є різновидом кривої Без’є першого порядку.
Маски які ми малювали — приклад складних векторних фігур.
Шрифти бувають векторні та растрові, у комп’ютерній графіці, як правило, використовуються векторні, через можливість масштабування.

  Будь-яке растрове зображення можна перевести у  вектор. Для цього програма має створити матрицю точок зі значеннями каналів. Враховуючи, що векторне зображення безмежне, треба вказати кордони які увійдуть до матриці. Тому у таких програмах, як правило встановлюють робочу зону. Крім того треба вказати кількість точок на дюйм, щоб було зрозуміло яка має бути висота та ширина матриці.

Стилі та налаштування.

До будь-якого векторного зображення можна вжити стиль. Стилем є не тільки колір об’єкту чи його контуру, а також заповнення, і навіть розташування уздовж об’єкту інших об’єктів. Бібліотеки стилів додаються до програм, а також їх можна скачати в інтернеті чи  створити власні. У двовимірній графіці це може виглядати так:

Заміна файлів у проектах.

Заміна файлів у проектах — явище розповсюджене та часто необхідне. Зокрема, вже йшла мова про те, що іноді комп’ютер на якому відбувається монтаж не може витягнути якості, з якою було відзняте відео. Тоді все відео конвертується в більш «легкий» (наприклад DV) формат, та монтується в цьому, «легкому» форматі. Коли монтаж готовий, підставляється оригінальне відео.
Але це не єдиний випадок, коли треба поміняти файл. Буває, що дизайнери комп’ютерної графіки вносять зміни у вже використані у проекті файли.
Також буває, що вже використаний у проекті дубль треба замінити на інший.
Трапляється, що у вже готовий проект треба підстави інше відео, що має монтуватися за схожою схемою. Наприклад друга серія документального серіалу. Усі ці випадки призводять до необхідності замінити файли проекту на інші. Існує 4 типи такої заміни :
1.       Заміна самих файлів, що використовувались 2.       Використання «проміжних» Sequence 3.       Заміна фалів методами програми 4.       Заміна файлів на постпродакшені
Розглянемо ці випадки один за одним:

Заміна самих файлів, що використовувались

Ця технологія є найстарішою, і тягне свої корні в ті часи, коли справою займалися комп’ютерні адміністратори. Стародавні версії Adobe Premiere, FinalCut, Edius та інших програм не несли в своїх проектах багато інформації про використані файли. Вони зберігали ім’я файлу, наявність чи відсутність звуку, а далі лише тайм коди переходів.
Тому, записавши на місце старого файлу новий з таким же ім’ям, можна було добитися необхідного ефекту.
Сучасні версії цих програм несуть більше інформації про файл. Якщо розмір зображення, кількість аудіо каналів, чи кількість кадрів у файлі відрізняється, то заміна може не відбутися. Також, зберігання двох комплектів файлів з однаковими іменами може привести до плутанини.
Тим не менше, цей метод і далі активно використовується, і найкращім методологічним підходом для його  використання буде такий:
Зібрати усі файли, які буде потрібно замінити в окрему папку. Коли потрібно провести заміну, перенести цю папку в інше місце, а на її місце поставити нову, з файлами, що мають такі ж саме імена. Інколи, програми почнуть видавати попередження, що файли замінені, в такому випадку буває, що треба підтвердити використання саме цих файлів.

Використання «проміжних» Sequence

З переходом від єдиного таймлайну для проекту, до використання кількох sequence, відкрився новий метод, який дозволяє значно спростити процедуру  заміни файлів. Цей метод — створення проміжної ланки між відео та монтажем, у вигляді нової sequence.

Поклавши «легке» відео у окрему sequence, що за параметрами відповідає результуючій sequence, ми значно полегшуємо нашому комп’ютеру роботу над монтажем. 

В той самий час, ми маємо повнорозмірну результуючу sequence. 

Ми фактично монтуємо не відео напряму, а sequence в якому це відео лежить. 

Таким чином, варто лише покласти оригінальне відео на своє місце, і ми отримуємо якісний результат.
При  цьому розмір зображення, кількість аудіо каналів, чи кількість кадрів у файлі не впливають на успішність результату.
Але у цього методу також є свої вади.
Першою є обмеження функціоналу sequence порівняно із звичайним відео. Наприклад, аудіо не відображується у формі звукових коливань.
Другим недоліком є те, що результуючу sequence треба монтувати в високоякісному режимі, тобто полегшення для комп’ютера не таке значне як в першому варіанті.

Заміна фалів методами програми

Сьогодні,  майже кожна програма дозволяє заміну використаних файлів на інші власними засобами. Зазвичай для цього необхідно виділити файл, який ви хочете замінити, відкрити меню для цього файлу, та обрати пункт, про заміну файлу. Можливі варіанти назв: «Replace Video», «Link media», «Relink clip», «Change file» … та ін.. Є програми, що не надають такої можливості через меню, але якщо прибрати файли з того місця де вони зберігались, то під час завантаження проекту, програма запитає вас, де шукати ці файли. Враховуючи, що програми перевіряють чи заміняєте ви файли на такі самі, чи інші, тут також можуть виникнути проблеми з заміною, проте, ви завжди можете перевірити на початку проекту, чи є ваші файли сумісними. Цей метод є найпростішим, і в першу чергу рекомендується для використання.

Заміна файлів на постпродакшені

Усі попередні методи мають певну кількість недоліків. Один з найважливіших, це похибки у налаштуванні ефектів. Ефекти, що у монтажних програмах також називаються фільтрами, мають певну кількість параметрів. Часто ці параметри означають герметичне положення центру ефекту, рамки для ефекту та інші геометричні параметри пов’язані з розміром зображення. Якщо ви монтуєте «легке» зображення, що менше за розмірами від потрібного результату, ви відповідно налаштовуєте значення параметрів стосовно його розміру.
Коли ви міняєте його на більшого розміру оригінальне зображення, ваші параметри виявляються замалими.
Звичайно є фільтри, які вимірюють ці значення у відсотках, або в своїх власних одиницях виміру, не прив’язаних до точки.  З таким фільтрами проблем не буде, але їх меншість.
Використання методу із проміжними sequence допоможе позбутися цієї проблеми. Проте, є інший шлях.
Якщо фільму чи передачі потрібен постпродакшен, ви так чи інакше маєте перевести проект у відповідну програму, наприклад Adobe After Effects.
На відміну від Adobe Premiere,  Adobe After Effects призначений саме для обробки зображення, і має значно ширші можливості по заміні файлів. 

Фактично у Adobe After Effects можна замінити файли навіть з параметрами, що критично не співпадають.
Таким чином, після переведення проекту до Adobe After Effects, заміна стає значно простішою.

Поділіться цим у...